Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2016 року Справа № 923/952/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Вовка І.В., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуприватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ"на постанову та на рішенняОдеського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року господарського суду Херсонської області від 29.07.2015 рокуу справі господарського судуХерсонської областіза позовомВиконавчого комітету Стрілківської сільської ради до1. Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області, 2. приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ" пропро визнання недійсною додаткової угоди до контракту,

в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Довський Д.П., Сапаров А.С.,- відповідача: Гулько С.О., Пономарьов О.П.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року Виконавчий комітет Стрілківської сільської ради звернувся до господарського суду Херсонської області з позовом до Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області (далі - Сільрада) та Приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ" (далі - ПСВП "АСКОМ") про визнання недійсною укладену між відповідачами додаткову угоду від 10.01.1996р. до контракту №4 від 13.09.1994р., укладеного між Підприємством та радгоспом ім.газети "Радянська Україна" на газифікацію села Стрілкове Генічеського району Херсонської області.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.07.2015р. (суддя Ярошенко В.П.) позов задоволено повністю. Визнано недійсною додаткову угоду, укладену між ПСВП "Аском" та Сільрадою від 10.01.1996р. до контракту №4 від 13.09.1994р., укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" на будівництво газопостачання у с.Стрілкове Генічеського району Херсонської області, та стягнуто з кожного з відповідачів 609,00 грн. витрат зі сплати судового збору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року (колегія суддів у складі: Ліпчанської Н.В. - головуючого, суддів: Гладишевої Т.Я., Савицького Я.Ф.) рішення місцевого господарського суду від 29.07.2015 року залишено без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПСВП "Аском" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року та рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2015 року скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням господарського суду Херсонської області від 14.08.2009 р. у справі №7/146-09 з Стрілківської сільської ради Генічеського району Херсонської області на користь ПСВП "Аском" стягнуто суму основного боргу 412720,67 грн., загальна сума стягнення з нарахуваннями ставить 760574,93 грн.

При розгляді справи №7/146-09 та даної справи встановлено наступне.

13.09.1994р. між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" укладено контракт №4 на будівництво газопостачання у с. Стрілкове Генічеського району.

Вартість робіт та послуг за контрактом сторони визначили у 10 млрд. 109 млн. 364тис. 900крб.

Згідно з п.п. 2.1.2, 2.1.3 контракту, радгосп зобов'язується перерахувати позивачу 30% від загальної вартості контракту для придбання основних матеріалів у строк до 15.10.1994р.; 15% вартості робіт, визначених квартальним завданням, за 20 днів до початку квартала.

Правовідносини між Стрілківською сільською радою та ПСВП "Аском" виникли за додатковими угодами від 28.06.95, від 10.01.96, від 10.01.99 до укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" контракту № 4 від 13.09.1994 р. на будівництво газопостачання у с. Стрілкове Генічеського району Херсонської області. За вказаними додатковими угодами зобов'язання замовника за контрактом № 4 від 13.09.1994 р. Стрілківська сільрада взяла на себе.

Господарським судом Херсонської області на виконання рішення суду від 14.08.2009 був виданий відповідний наказ № 7/146-09 від 07.09.2009 року.

10 квітня 2012 року між Сільрадою, Виконкомом та ПСВП "Аском" укладено Угоду на забезпечення виконання рішення господарського суду Херсонської області від 14.08.2009р. по справі №7/146-09 та стягнення коштів з Стрілківської сільської ради згідно наказу господарського суду №7/146 суми боргу у розмірі 760574 грн. 93 коп. (а.с.13-14).

Виконавчий комітет Стрілківської сільської ради не погоджуючись з додатковою угодою, укладеною між ПСВП "Аском" та Сільрадою від 10.01.1996р. до контракту №4 від 13.09.1994р., укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" на будівництво газопостачання у с.Стрілкове Генічеського району Херсонської області подало позов, предметом якого є вимога про визнання недійсною вказану додаткову угоду на підставі, як таку, що не відповідає вимогам закону, зокрема ст. 48 ЦК УРСР, п.42 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004р., цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Враховуючи, що правовідносини між сторонами виникли у 1996 року, тому суди попередніх інстанцій при вирішенні даного спору правомірно застосовували норми ЦК УРСР.

Відповідно до ст.151 ЦК УРСР, в силу зобов'язання одна особа (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього кодексу, зокрема з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст.41 ЦК УРСР, угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків.

Виходячи зі змісту правовідносин відповідачів, рішення суду по справі №7/146-09 та досліджених попередніми інстанціями матеріалів, суди дійшли вірного висновку, що відбулася заміна сторони у зобов'язанні за контрактом №4 від 13.09.1994р. з радгоспу ім. газети "Радянська Україна" на Сільраду.

Норми чинного на той час ЦК УРСР передбачали, що заміна сторони в зобов'язанні можлива лише внаслідок правонаступництва, або шляхом уступки вимоги чи переводу боргу.

Перевід боргу - це письмова угода, яка укладається між старим та новим боржниками за згодою кредитора, відповідно до якої старий боржник виходить із зобов'язання, а новий боржник приймає на себе борг.

Заміна кредитора в зобов'язані - це уступка кредитором своїх прав вимоги за зобов'язанням іншій особі. Уступка допускається, якщо вона не суперечить закону чи договору, або коли вимога не пов'язана з особою кредитора. До набувача вимоги переходять права, що забезпечують виконання зобов'язання. Для цієї уступки вимоги і переводу боргу необхідною є угода між старим та новим кредитором/боржником (ст.197 ЦК УРСР).

Згідно зі ст.202 ЦК УРСР уступка вимоги і перевід боргу, засновані на угоді, укладеній у письмовій формі, повинні бути вчинені в простій письмовій формі. Таким чином, перевід боргу та уступка вимоги вчиняються у письмовій формі шляхом укладання відповідної угоди (правочину).

Відповідно до ст. 332 ЦК УРСР за договором підряду підрядчик зобов'язується виконати на свій риск певну роботу за завданням замовника з його або своїх матеріалів, а замовник зобов'язується прийняти й оплатити виконану роботу.

Оскільки кожна зі сторін договору підряду одночасно є і кредитором, і боржником, права та обов'язки замовника за цим договором можуть бути передані третім особам тільки з письмової згоди підрядника (який може також брати участь в якості однієї зі сторін угоди про зміну осіб у зобов'язанні).

При заміні сторони у договорі підряду права і обов'язки колишнього замовника переходять до нового замовника у тому обсязі і на тих умовах, які існували до моменту переходу права, якщо інше не передбачено законом або договором.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між радгоспом ім. газети "Радянська Україна" та відповідачами не був укладений ані договір про уступку вимоги, ані договір переводу боргу за контрактом №4 від 13 вересня 1994 року.

Також встановлено, що Радгосп ім. газети "Радянська Україна" було ліквідовано, а Сільрада не є правонаступником радгоспу ім. газети "Радянська Україна".

Крім того, Закон Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", що діяв на момент виникнення спірних правовідносин визначав компетенцію сільських рад та їх виконавчих органів щодо укладання договорів та розпорядження коштами.

Так, в межах повноважень в галузі управління комунальною власністю та розвитку місцевого господарства до виключної компетенції виконавчого комітету ради належить укладання договорів на виконання робіт (послуг) з підприємствами (об'єднаннями), організаціями і установами, які не належать до комунальної власності, кооперативами та громадянами.

Отже, враховуючи вказане положення Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", суди правильно встановили, що Сільрада не мала належного обсягу повноважень на укладання спірної додаткової угоди від 10.11.1996р. до укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" контракту №4 від 13.09.1994 р.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення ради про затвердження додаткових угод до контракту, а також рішення ради про прийняття на себе зобов'язань за вищевказаним контрактом - відсутні, що є порушенням п. 42 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", який на момент укладання додаткової угоди від 10.01.1999р. набрав чинності.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу. Крім того, згідно з ч.1 ст.207 ГК України судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини та приписи ст. 215 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про визнання недійсною додаткову угоду, укладену між ПСВП "Аском" та Сільрадою від 10.01.1996р. до контракту №4 від 13.09.1994р., укладеного між ПСВП "Аском" та радгоспом ім. газети "Радянська Україна" на будівництво газопостачання у с.Стрілкове Генічеського району Херсонської області.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими, прийнятими у відповідності з нормами матеріального та процесуального права, а тому, відсутні підстави для їх зміни чи скасування.

Щодо доводів скаржника, викладених у касаційній скарзі, то вони не приймаються судом касаційної інстанції до уваги, оскільки вони повторюють доводи апеляційної скарги, які спростовані судом апеляційної інстанції із наданням належної юридичної оцінки. Крім того, доводи скаржника зводяться до переоцінки досліджених судом доказів та встановлених обставин справи, що не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного спеціалізованого виробничого підприємства "АСКОМ" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.10.2015 року та рішення господарського суду Херсонської області від 29.07.2015р. у справі №923/952/15 залишити без змін.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді І.В.Вовк

Н.М.Нєсвєтова